6 історій військових поразок через пиятику

Кричущі випадки недбалого поводження з алкоголем прямо на полі битви зібрав журнал Maximonline.

П’яний сирійський цар проти ізраїльтян

У Біблії ми знаходимо, мабуть, одне з перших згадок про армії, розбитої з-за пияцтва. Причому, з-за пияцтва головнокомандувача. Сталося це в незапам’ятні часи пророка Іллі.

Дві протиборчі армії готувалися до вирішальної сутички. Більш нечисленні ізраїльтяни поставилися до майбутнього заходу серйозно готувалися, тремтіли перед переважаючими силами противника, прощалися з близькими.

А ось командувач сирійської армією, якийсь Бен-гадад, поставився до своїх обов’язків недбало: «та втік Бен-гадад пив п’яний в наметах разом з царями, з тридцятьма двома царями, які допомагали йому». «32 царя» — виглядає переконливо, і відразу представляється тьма війська. Але до цього слід ставитися просто: в ті часи кожен пройдисвіт зі зграєю своїх головорізів норовив назвати себе царем. У підсумку, тверезі ізраїльтяни здолали сирійців, керованих п’яними ватажками, причому безвідповідальному Венададу вдалося втекти.

Так, з-за згубної пристрасті полководця до алкоголю була загублена ціла армія. Хоча, є підозра, що сирійське військо, дивлячись на свого командувача, чи залишалося в цнотливою тверезості.

П’яні галли у Римі

У 390 році до н.е. дикі племена галлів (кельтів) розбили римське військо і захопили Рим. Залишки римських легіонів сховалися в етруську місті Вейі, а населення Риму сховалося укріпленому на пагорбі — Капітолії. Римлян, які сховалися на Капітолії, врятували гуси, попередивши своїм ґелґотанням про підкрадається галлах — ця історія відома багатьом.

А ось одну з галльських армій розбив цілком собі людина — талановитий римський полководець Камілл. Головне в цій операції було непомітно опинитися поряд з гальським військом і терпляче дочекатися ночі. Подальше було справою техніки: з вечора кельти за своїм звичаєм (згадай ірландців) ґрунтовно накачалися, римляни, вискочивши з засідки, кинулися на ворогів, які лежали в устілку п’яні, і почалася дика різанина. Галли були порубані на шматки, деякі повернулися додому і напевно згодом проповідували тверезий спосіб життя.

Фатальна пиятика в Сіракузах

Знамениті в античності Сіракузи — нині позаштатний сицилійський містечко — були обложені грізними римськими легіонами. Римські солдати були налаштовані рішуче — це були легіонери, які втекли від Ганнібала під Каннами, і тепер вояки хотіли кров’ю спокутувати ганьба. Але сиракузянам допомагав Архімед, безупинно выдумывавший хитромудрі військові механізми, і облога затягнулася на два роки — з 214 по 212 роки до н. е.

Цікаво, що серед римських облогових машин, знищених механізмами Архімеда, була «самбука» — взагалі-то, в давнину так називався струнний інструмент, а облогова машина просто була на неї схожа (чим схожий лікер на музичний інструмент або облогове знаряддя — абсолютно незрозуміло). Гіпотетично, облога могла тривати до тих пір, поки Архімед не помер би від старості. Але тут греки, у всі часи любили класні вечірки, вирішили трохи забути про жахи війни, влаштували свято на честь богині Артеміди і знатно у зв’язку з цим перепилися. Вихваляння Артеміди (а точніше, Діоніса) в Сіракузах було настільки всезагальною, що навіть «солдати бенкетували в баштах, багато спали в сп’янінні».

Більш стримані римляни скористалися ситуацією. Римський полководець «підстеріг момент веселощів і пов’язаної з ним розбещеності», легіонери оволоділи стінами, заполонили місто, розправившись безжалісно і з нетверезими сиракузянами, і з вирішував у той момент чергову теореми Піфагором.

П’яні мимоволі

Весь VI ст. н. е. слов’яни прагнули заселитися на Балканському півострові, а візантійці намагалися цьому перешкодити. У підсумку, слов’яни заселили Балкани, але спочатку візантійцям вдавалося стримувати міграційний потік. Візантійські війська навіть переправлялися через Дунай і били ворога на його території.

В один з таких походів (598 рік) військо візантійців заблукало в безводних місцях, і нещасні солдати три дні змушені були втамовувати спрагу одним вином. Нарешті, знайшли якусь річечку, і п’яна армія, остаточно втративши всяке подобу дисципліни, кинулася до жаданої воді.

Між тим, слов’янське військо майстерно замаскировалось в лісі на протилежному березі, «немов якась забута в листі виноградина», як поетично висловився візантійський історик, описував ці події. Раптово напавши на змучених винної дієтою візантійців, слов’яни розгромили противника.

Побиття п’яних на річці П’яні

В 1377 році руські князівства облетіла звістка про підготовку вторгнення ординського війська. Для відсічі супостату зібралися руські дружини і стали чекати на берегах річки П’яні. А ворог все не з’являвся… То томливе очікування занадто затягнулося, то назва ріки вплинуло на настрої в армії, але стали російські воїни безтурботними, розслабилися, перестали вести вартову службу, зняли з себе обладунки, віддалися бражничеству (бражничеством в ті часи називалося виготовлення спиртних напоїв), «і пили без міри, і напивалися доп’яна, і їздили п’яними». «Воістину — за Пьяною п’яні!» — вигукує з цього приводу літописець-любитель каламбурів. Князі ж, і бояри та воєводи і зовсім роз’їхалися на полювання, залишивши хмільне військо без керівництва — «втіху собі влаштували, наче вдома у себе». Все це не могло добре скінчитися: раптово напали татари розгромили руські дружини, два князя, безліч бояр, величезна кількість воїнів були вбиті або потонули в Пьяні. Нижній Новгород, Рязань і навколишні землі були захоплені, спалені і розграбовані.

Побиті русичі зробили висновки і три роки потому, на Куликовому полі підійшли до майбутнього бою більш відповідально.

Саморазгром через бочки спирту

Ця «битва», мабуть, є апофеозом історії військових поразок через пияцтво. Сталося це в 1788 році, під час чергової австро-турецької війни, у сучасного румунського міста Карансебеш. Передбачалося, що битися будуть австрійці з турками, але тут втрутилися цигани… Увечері до місця майбутнього бою підійшли гусари — авангард австрійської армії, очолюваної самим імператором Йосипом II. Турок вони не виявили, зате зустріли циганський табір, у якого притомившиеся з дороги воїни купили кілька бочок шнапсу.

Незабаром до місця гусарській пиятики підтяглася піхота і вимагала продовження банкету вже зі своєю участю. Нахабні гусари не просто відмовили піхотинцям в їх справедливої прохання, але й почали споруджувати з бочок барикаду. Почалася бійка. В цей флешмоб втягувалися підходили австрійські частини. Становище ускладнювалося тим, що у багатонаціональній Австрійській імперії і війська, відповідно, були багатонаціональні: не всі полки, в силу мовного бар’єру могли зрозуміти, в чому справа. Перші прибули підрозділи ще могли розібрати, що «наші» кавалеристи б’ються з «нашої» піхотою, і, відповідно, вступали за своїх, діючи кулаками і не застосовуючи зброю. Наступні ж частини були вже в повній впевненості, що попереду йде бій з турками і приймалися всерйоз палити по «противнику». Так суперечка переросла в перестрілку. Настала ніч і тільки посилила загальну плутанину.

Нарешті, одна із сторін (піхота, кавалерія — невідомо) перемогла в сутичці і погнала «противника» геть. Німецькі офіцери спробували зупинити рухомий армію і почали кричати: «Halt! Halt!» («Стій! Стій!»). Погано розуміли німецька мова піддані імперії (слов’яни, угорці, італійці) у загальній метушні прийняли це за турецький клич «Аллах! Аллах!», в результаті чого вогонь та паніка тільки посилилися. Нарешті, в бій вступила австрійська артилерія, поливаючи вогнем «турок».

На довершення всього цього паноптикуму, з-за загородки вирвався табун коней, які перебували в загоні. Солдати вирішили, що їх вже почала добивати турецька кавалерія. Тепер всі австрійське військо воювало сама з собою. Битва природним чином переросла в панічну втечу. Міст через протекавшую в тих місцях річку впав, і багато солдатів потонули.

Йосип II, також вважаючи, що бій ведеться проти турок, намагався втрутитися, але в паніці біжить натовп скинула імператора з коня, і той дивом врятувався, впавши в річку. До ранку все було скінчено: австрійська армія в страху розбіглася, залишивши на полі бою 10 тисяч убитими і пораненими.

Турки прибутку на полі битви тільки через два і нічого не зрозуміли, побачивши гори трупів, кинуту зброю та припаси. Це була найбільша перемога турецьких військ у цій війні.

Текст: Андрій Дубровський.

You May Also Like

About the Author: Kalistrat

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *